Творчість учнів

Конкурс літературних творів
на тему:
 « Що я знаю про рятувальників?»

  Інтерв’ю пожежного рятувальника
Вареника Віктора Вікторовича
 
         Робота учня 6 класу
КЗ « Великознам’янська ЗОШ
І-ІІІ  ступенів №3»
Кам’янсько-Дніпровської міської ради
Кам’янсько-Дніпровського р-ну
Запорізької обл.
Вареника Максима Кириловича
11 років
Керівник: Сапожникова Тетяна Володимирівна,
вчитель української мови та літератури

Доброго дня, Вікторе Вікторовичу! Дуже вдячний за те, що Ви погодилися дати невеличке інтерв’ю. Я не буду торкатися особистого життя, мене більше цікавить Ваша професійна діяльність. Я  знаю, що ви працюєте в 13-тій державній пожежно-рятувальній частині м. Енергодар.

 Професія пожежника  дуже стара, але і в XXI столітті не втрачає своєї актуальності. Тож, розпочинаємо.

-         Хто ж такі пожежні рятувальники?

-         Пожежні рятувальники – це люди, які завжди стоять на варті вашої безпеки. Незважаючи на час та пору року готові надати допомогу постраждалим.

 

-         Коли Ви зрозуміли, що ця професія саме для Вас?

-         Коли був на строковій службі, то склалася така невідкладна ситуація, коли треба було рятувати життя людини. Саме після цього випадку я зрозумів, що хочу стати  рятівником.

 

-         Які потрібні риси характеру у собі розвивати, щоб стати рятівником?

-         Щоб стати рятувальником треба бути сміливим, спортивним,  рішучим, готовим завжди до будь-якої ситуації, яка може скластися під час допомоги населенню.

 

-         Чи правда, що пожежник може одягнутися за 1 хвилину?

-         Так, це норма для рятувальника, але для цього треба пройти багато практичних навчань.

 

-         Чи може стати пожежним рятівником жінка?

-         Так,  можуть бути рятувальниками і жінки, але серед жіноцтва ця професія менш розповсюджена.

 

-         Чи існують традиції серед пожежників для везіння?

-         Дійсно, існують деякі традиції, ось наприклад:

·        ніколи не бажати доброї зміни,

·        ніколи не можна терти проблискові маячки, бо це може призвести до небезпечної ситуації.

 

-         Про що мріють пожежники?

-         Мрія завжди одна: щоб пройшла зміна без надзвичайних ситуацій. І не тому, що ми не хочемо працювати, а тому, щоб люди не страждали.

 

-         Що можете побажати дітям, які мріють стати рятівниками?

-         Твердо йти до своєї мети.

 

-         Розкажіть про вражаючий випадок з вашого професійного життя.

-         Одного разу  був виклик  на порятунок дитини, яка залишилася у квартирі одна. Нам довелося відчинити ззовні вікно на третьому  поверсі по висувній драбині, щоб відчинити двері зсередини і не налякати маленьку дитину. А вразило  усміхнене личко дитини та радісні обличчя батьків.

 

-         Дуже Вам дякую за цю цікаву розмову. Думаю, що ця інформація буде не тільки цікавою, а й корисною для наших читачів, які стоять перед вибором майбутньої професії. Успіхів Вам і до побачення.

-         І Вам спасибі. До побачення!

Погризені капці

-                     Ми вирішили,- сказав Назар,- що собаці буде краще жити в притулку. І тому завтра зранку відвеземо його туди.

-                     Я  маленький ще, не можу самостійно приймати рішення, - відповів Остап, - але чому ви вирішили повернути Басіка?

-                      Наша родина намагалася для пса стати гарними господарями, але за місяць, що він живе з нами, ми так і не змогли його привчити до порядку, він псує мої капці. Скільки разів я його сварив, розповідав, що цього робити не можна, а він продовжує, завдає шкоду. Я змушений щомісяця купувати по три пари взуття, щоб вистачило для собачих розваг. Краще я ці гроші витрачу на родину, - відповів Назар.

-                     Ми Басіка повернемо до притулку, за це гроші платити не потрібно, або можемо віддати знайомому, його дочці він дуже сподобався, - додала Ольга.

-                      Так не робиться, собака - це не річ, яку  коли захотів, то взяв погрався, а коли набрид - повернув до притулку. Нам у школі розповідали про гуманне ставлення до тварин,  що ми, люди, несемо відповідальність за тих, кого приручили. Чому ви  порушуєте це правило?

У кімнаті стояла мертва тиша.

Басік зрозумів, що зараз вирішується його доля. Він давно уторопав, що капці гризти не можна, але як показати свою любов до господаря він не знав. У притулку цього не навчають.

Ситуація була складна, щось потрібно  робити.

-            Як довести своїм господарям, що я вже зрозумів і більше капці гризти не буду, - думав Басік.

Йому в голову прийшла одна чудова думка: принести в зубах третю, вцілілу, пару капців, показати, що він їх не гриз і не збирається це робити.

Так і зробив. Поставивши взуття біля Назара, Басік  тихенько ліг у  ніг і лапою прикрив свої очі, показуючи, що йому соромно за той вчинок.

-                     Дивись, який розумний, зрозумів, що мова йде про нього, - промовила Ольга.

Назар подобрішав. Це було видно по обличчю, по лагідній усмішці. Він погладив хвостатого друга.

-                     Добре, залишимо, але з випробувальним терміном, - додав Назар.

Всі засміялись. Басік став на задні лапи і почав танцювати.

                                                          Візитівка

Автор:          Аріна Панкеєва, 11 років, 5 клас

Навчальний заклад:  Комунальний заклад «Великознам’янська ЗОШ        

                       І-ІІІ ступенів №3» Кам'янсько-Дніпровськoї міської ради    

                       Кам'янсько -Дніпровського району Запорізької області

Погризені капці 

-                     Ми з мамою вирішили завтра зранку віддати Басіка нашому знайомому, що підходив сьогодні під час прогулянки, - сказав Назар.

-                     І платити не потрібно за повернення до притулку, а можна просто віддати  без клопот, - додала Ольга.

-                     Ні, так не можна робити. Не можна тварину брати з притулку, а  потім, як непотрібну річ, віддати, адже пес вже звик до нас, а ми до нього,  - відповів Остап.

-                      Я зараз спробую тобі пояснити, - відповів Назар. – Мені запропонували роботу за кордоном, це було несподівано, ще місяць назад я і не сподівався на таку пропозицію. Але собаку ми не зможемо з собою взяти, потрібно потурбуватися про нього. У нас є можливість повернути до притулку, але сьогоднішня зустріч зі знайомим змінила плани. Можливо ми робимо помилку, але гадаємо, що так буде краще для всіх. Басік не повернеться до притулку.  Знайомого нашого звати Іван Федорович, у нього є донька Вероніка, яка нещодавно втратила найдорожчу для себе людину -  матір. Це трапилось випадково: жінка з донькою переходила дорогу по пішохідному переходу, а водій легкового автомобіля не зміг своєчасно зупинити авто. Мати, рятуючи  Вероніку, встигла її прикрити  своїм тілом. Дівчинка вижила, а ось жінка загинула на місці. Від побаченого Вероніка отримала величезну психологічну травму. Замкнулася у собі. Вважає, що вона винна в тому, що трапилось. Ось тому Іван Федорович просить нас про допомогу, навіть гроші пропонував. Йому лікарі порадили завести тваринку, але Вероніка відмовляється. Знайомий вирішив, що від Басіка вона не відмовиться, адже він їй дуже сподобався.

Від почутого у Басіка аж мурахи забігали по шкурі.  Йому важко було розлучатися зі своїми господарями, адже він їх полюбив, але і дівчинку шкода, тому що сам пережив втрату своєї матері. Пес намагався не згадувати ті часи, але чомусь у нього заболіло серце.

-                     Але ж не можна рятувати одних, жертвуючи іншими.

-                     Так, якщо це загрожує життю, то не можна. Про Івана Федоровича ми нічого поганого не чули. Його родина порядна, добра. Басіка вони кривдити не будуть. А ми зможемо підтримувати відеозв’язок з новими господарями і дізнаватися про життя собаки.  Ти в нас дорослий і повинен знати: завжди бувають в житті такі ситуації, що потрібно чимось жертвувати.

-                     Чимось, можливо, і потрібно, але не кимось. Не можна кидати друзів!

Батьки хлопчика мовчали, їм більше нічого було додати. Остап пішов до своєї кімнати. Басік повернувся до свого лежачка.

Через декілька хвилин почув з кімнати маленького господаря якесь похлипування.

Пес не міг залишити свого господаря наодинці. Тому і пішов до нього, почав облизувати сльози з щік хлопця. Таким чином показуючи, що все буде добре, що хоч і будуть жити окремо, але їх почуття залишаться в пам’яті назавжди.

Зранку Остап прокинувся з надією на диво. І відчуття його не підвели.

У коридорі на своєму лежачку спокійно відпочивав Басік. На кухні нікого не було з батьків. Остап на столі побачив записку:

Ми скоро будемо.

Поїхали збирати документи

 на дозвіл вивозу собаки з країни.

                                                       Мама і тато

Остап був на сьомому небі  від щастя. А хвостатий друг ще нічого не підозрював.

                                                           Візитівка

Автор:  Анастасія Грічана,  11 років,  6 клас

Навчальний заклад:   Комунальний заклад «Великознам’янська ЗОШ   

                    І-ІІІ ступенів №3» Кам'янсько-Дніпровськoї міської ради

                   Кам'янсько -Дніпровського району Запорізької області

Стаття до газети 

Найдорожчий скарб

Головне — здоровим бути —
Це потрібно всім збагнути!
Бо як є здоров’я й сила,
То весь світ людині милий.

Здоров’я – найдорожчий скарб, який потрібно не втрачати, а примножувати. Впевнена у собі та людина, яка здорова. Саме тому з раннього дитинства потрібно формувати навички щодо ведення здорового способу життя.

Кожного року в другу суботу вересня вся країна святкує День фізичної культури і спорту. Тому на території  КЗ «Великознам’янська ЗОШ І-ІІІ ступенів №3» вчителі  та  учні 13 вересня активно відсвяткували День здоров’я та спорту.  Захід був підготовлений учителями фізичної культури: Клименком Олександром Дмитровичем та Мельниченко Оксаною Олександрівною.

Розпочався день з веселої розминки, яку провели Вахначова Уляна та Іванова Тетяна, учениці 9 класу. А далі всіх  чекали справжні змагання.

 Змагалися командами, жоден клас не стояв осторонь, а був залученим до заходу. Молодші  класи проводили рухливі ігри та естафети. А середню ланку та старшу чекали справжні випробування на швидкість, вправність, кмітливість, силу та витривалість. Звання «Найсильніші учні» отримали Мєшков Олексій (10 клас) у змаганнях «Підтягування на перекладині», Ляховець Данило (10 клас) у змаганнях з армрестлінгу та  Вахначова Уляна (9 клас) у змаганнях «Стрибки через скакалку».

Переможцями стали такі команди:

5клас – « Блискавка»,

7 клас- «Фортуна»,

 10 клас – «Орли».

Вітаємо переможців!!!

День здоров’я в школі – це захід, який завжди подобається всім школярам. Вони можуть не тільки брати участь в різних змаганнях, а й подихати свіжим повітрям, побігати і добре провести свій час.

Щедріна Валерія, учениця 11 кл.

Сапожникова Т.В.,

учитель української мови

Моя майбутня професія: планування і розвиток

Сьогодення показує, що молодь цікавлять перспективи IT-професій.  По-перше, це діяльність, яка дозволяє створювати власноруч  незвичайні проекти. По-друге, робота з комп’ютерами не вимагає наявності особистого кабінету, тому  своїми справами можна займатися вдома. По-третє, програмування і комп’ютерні спеціальності високо цінуються в сучасному суспільстві.

Також  потрібно враховувати, що розвиток технологій зобов’язує всіх людей, так чи інакше, розбиратися в електронній машині. Неважко оцінити, наскільки полегшило роботу в деяких галузях  впровадження програм і комп’ютерів.

Саме тому своє майбутнє життя я хочу пов’язати з ІТ, стати спеціалістом з кібербезпеки.

Після закінчення школи планую вступити до Національного технічного університету «Дніпровська політехніка». У процесі навчання  отримаю  теоретичні знання та практичні навички з програмування; розробки та управління базами даних; проектування та адміністрування комп’ютерних мереж; технічного та криптографічного захисту інформації; з проектування, впровадження й супроводу комплексів технічного захисту інформації та комплексних систем захисту інформації  тощо.  

 Отримавши освіту, зможу працювати менеджером, адміністратором, співробітником інформаційних груп та кібербезпеки  на підприємствах різних форм власності та в дослідницьких установах.

Що нам відомо про кібербезпеку? Антивірусні програми тільки приходять на згадку. Але кібербезпека і кіберзлочинність – це набагато ширші поняття. З інформаційних джерел можна дізнатися, що «за приблизними підрахунками, кіберзлочинність обігнала наркоторгівлю за прибутковістю. Саме тому з кожним роком через брак фахівців з кібербезпеки запити на послуги з комп’ютерного захисту даних тільки зростають. А з розвитком IT-технологій можливості кіберзлочинців стають майже безмежними і на це обов’язково має хтось реагувати».

Україна хоч і відстає в розвитку від європейських країн, але ми намагаємося прогресувати. На даний час вже жодна поважна компанія не може обійтися без захисту своїх даних. Відповідно попит на фахівців з кібербезпеки високий, а  тому, я вважаю, що фахівці з кіберзахисту зможуть побудувати кар’єру і на території нашої держави, принести користь не тільки собі, а й людям.

                                                                                                      Мороз Оксана, 10 клас

Урок із життя 

Робота на конкурс літературних творів

на тему

«Що я знаю про рятувальників?»

Ця історія могла трапитись будь з ким. Але те, що я хочу розповісти, відбулося саме в житті звичайної дівчини Галі.

Ранок. Ніщо не віщувало біди, але вона прийшла…

Галина прокинулася з гарним настроєм, так як попереду її чекали тижневі канікули,  встала з ліжка і, бурмочучи під ніс пісню, пішла до ванної кімнати. Потім вирішила заглянути до кімнати батьків, перевірити: чи не сплять ще вони.  Зазирнувши, побачила, що мама вже збирається на роботу: фарбується і з кимось розмовляє по телефону.

-         Ні! Нехай залишається на своєму робочому місці!

Тато, як завжди, шукав свою краватку, в якій, зазвичай, проводив семінари. Галя важко зітхнула і пішла до кухні готувати  сніданок собі, а батькам заварювати каву. Увімкнула електрочайник, який нещодавно  перестав самостійно вимикатися, та поставила на плиту сковорідку, дістала з холодильника яйця та моркву. Швиденько приготувала омлет та каву. Сіла снідати. Зайшли батьки до кухні, поцілували свою помічницю, випили по склянці кави і, бажаючи всім гарного дня, розійшлися по своїм справам.  Дівчина зітхнула, прибрала на столі, перемила посуд і пішла до своєї кімнати виконувати домашнє завдання, хоч і канікули, але домашнього було достатньо. При цьому поставила закип’ятити  чайник, щоб заварити чай.

Уже в кімнаті дістала підручник з української літератури, щоб вивчити уривок з поеми «Сон» Тараса Григоровича Шевченка.  Галина зосереджено сиділа за підручником, і не відчула як задрімала.

 А тим часом на кухні з чайника випарувалася вода. Сам чайник набрав таку температуру, що почав плавитися.  Пластмасова лава стікала на  кухонний м’який куток, який від високої температури зайнявся. Розпочалася пожежа. І вже за десять хвилин палала вся кухня. Чадний дим заполонив перший поверх.

Вогонь дійшов до сходів, знищуючи все на своєму шляху, Так за деякий час він дістався другого поверху.

Галина закашляла і від цього прокинулася. Відчула запах диму, підійшла до дверей, доторкнулася до ручки і різко відірвала руку. Гаряча. Дівчину охопив страх, вона  зрозуміла: за дверима пожежа, згадала електрочайник, який залишила без нагляду.

 Що робити? Відповідь на це запитання вона повинна шукати самостійно, тому що ні в кого запитати. Взявши себе в руки, вона згадала, що їм розповідали на уроці: по-перше, не панікувати, по-друге, кликати на допомогу. «Треба повідомити батькам», - подумала дівчина. Набрала номер батька, але почула: « На даний час абонент не може прийняти ваш дзвінок, зателефонуйте пізніше». Дівчина згадала, що батько вимикає свій телефон під час семінару. Номер мами також не відповідав.  Набрала -  101. Підняли слухавку.

 - Служба порятунку Вас слухає. Що трапилось?

- У моєму будинку пожежа, я не можу вийти.

- Так, кажіть Вашу адресу?

- Вулиця Центральна, будинок 12, - швидко відповіла дівчина.

- Ваше прізвище, ім’я, по батькові?

- Панасюк Галина Григорівна.

- Добре. Ми вже виїжджаємо. Затуліть всі щілини біля дверей мокрими льняними або бавовняними речами, якщо це можливо. І чекайте.

Галина в шафі знайшла льняні футболки, а у вазі з квітами була вода. Коли ущільнила двері мокрими речами, залишок води вилила на двері.

Дівчина вирішила зібрати необхідні речі, оскільки коштовного в її кімнаті  не було, то і збирати особливо нічого. Взяла портфель з речами і підійшла до вікна.

Через кілька хвилин вона почула звук сирени. Відчинила вікно та помахала білою хустинкою. Пожежна машина під’їхала ближче, рятувальники забігали: одні розмотували шланги, а інші діставали драбину.

Галя була врятована. Пожежники гасили полум’я, яке вже охопило весь будинок. На вулиці зібралося багато людей. Під’їхали і перелякані батьки. До них додзвонилися сусіди і повідомили про пожежу в їхньому будинку.

Мати і батько кинулись до Галі - обнімали, цілували її. До родини підійшов один із рятувальників   і запитав:

-         Ви батьки Галини?

Вони кивнули у відповідь.

-  Молодець ваша дівчинка. Не розгубилася, тому і змогли її врятувати. А є такі діти, які ховаються в шафу або під ліжко, не знають номеру служби порятунку. І коли викликають рятувальників, то таким дітям рідко вдається допомогти.

-  Дякуємо і Вам за порятунок нашої дівчинки, - сказав батько.

-  Немає за що, це наша робота, - відповів рятувальник та пішов допомагати іншим.

Так. Ця історія закінчилася хепі-ендом. І хто її прочитав, той зрозумів, що найдорожче в цьому світі – це життя і здоров’я людини. А все інше можна придбати.

Родина Панасюків через рік відновила будинок. А Галина вже ніколи не залишала без нагляду пожежно-небезпечні предмети.

Це урок не з шкільного предмету, це урок із життя.

                                                                                              Нортенко Валентина

14 років

Я - за єдину Україну!

Я - за єдину Україну!
За незалежну сильну країну.
Де щасливі  батьки і діти,
Де кожен буде радіти.

Я - за єдину Україну!
За незалежну сильну країну.
Де солов'їна пісня лине,
Де зневіра і біль гине.

Я - за єдину Україну!
За незалежну сильну країну.
Щоб жили щастя та надія,
Процвітала  славна Україна.

Щоб вишиванки всі носили,
"Кобзаря" читали,
І навіки рідне слово в серці зберігали.

Я - за єдину Україну!
За незалежну сильну країну!

                                                   Дюжикова Аліна (11 кл)

У моїй  рідній  Україні…

У моїй  рідній  Україні

Живе народ гостинний

З давнини й понині

У пошуках істини:

Хто для нас є друзі?

Чи багато ворогів?

Хто зустрінеться по дорозі?

Чи отримаємо батогів?

Рідну неньку Україну,

Хочуть роз’єднати,

Українців Батьківщину,

Навпіл розірвати.

Всі з дитинства знають,

Що в єдності є сила.

Якщо всіх об’єднають,

То Україна буде ціла.

                                               Яковлева Поліна (5 кл.)

Міжнародний день рідної мови

2016-2017 рр.

Волошкіна  Кристина  8 клас
Великознам'янська ЗОШ І-ІІІ ступенів №3 



Героям  збережи  життя

Героям, Боже, збережи життя,

Їх захисти від мін, від куль, снарядів.

Відкрита йде на знищення війна,

По них стріляють з «Буратін» і «Градів».

Героям, Боже, збережи життя,

Хай всі живі вертаються додому.

Ніяка щоб не плакала сім’я,

І всі вклонились отчому порогу.

Щоб всі сказали рідним: « Ми прийшли!

Живі, здорові, так, як обіцяли,

На землю мир і спокій принесли,

Ми Україну рідну захищали!»

Героям, Боже, збережи життя!

А якщо й  боролись до загину,

То не дамо піти їм в забуття.

Ми за   єдину Україну!

 Шардаков О.

Ти загинув, а я живу

Ти загинув, а я живу,

Пробач, не зміг бути з тобою

Ні на майдані, ні в АТО,

А ти там був і став героєм!

Ти загинув, а я живу,

Мабуть, так вирішив сам Бог.

Пробач мені, я обіцяю -

Відтепер житиму за двох!

За двох я буду працювати,

За двох – навчатися, служить.

Свою державу – Україну

За двох теж буду боронить!

Я захищати її буду

Від ворогів, хто б це не був,

Як добровольці-патріоти

Про героїзм яких я чув!

З часом  в історії лишаться

Майдан, війна, зона АТО.

Але про час той, вас героїв

Не зможе вже забуть ніхто!

Україна

 Україно, земле рідна,

Скоро настане твій час.

Ти одна нам мати вірна,

Прошу тебе, повір у нас.

Україно, мати рідна,

Згуртуй народ свій у біді.

Ти, як завжди, міцна і гідна,

Тебе почують за Дніпром

                         і в Слободі.

Ти розправ могутні крила,

Змети все скверне на землі.

Твоя краса і сила

В нащадках будуть навіки.

                                                                                          Степаненка В.



Вірш про податки

Жив собі, був чоловік,

Мав завод не один рік.

Але був він ще й шахрай,

Гроші крав собі потай.

Він податки не платив,

А хатинку добру звів.

Одного разу у село

Бізнесмена занесло.

Він приїхав до матусі,

До старенької бабусі.

Ненька враз йому зраділа,

Пиріжками пригостила

Й почала розповідати.

Як живеться небагато,

Як погано їй тут жити –

Не хочуть пенсію платити.

Ось такий у них сюжет:

На мелі наш держбюджет…

Бізнесмен враз зажурився,

В свої думи понурився:

Тим що податки не платив,

Пенсію матері вкоротив…

Його жадоба до грошей

Веде до бідності людей.

Щоб матусі краще жити,

Податки слід йому платити.

Став він краще працювати

Та податки віддавати.

                                                    Бєлостоцька Дар'я

                                                

Податки  в житті людей

  В мене є велика мрія: хочу вивчитись я.

Бо Держава тче надії, їй потрібні вчителя.

Ось же вивчусь – вчити буду

Діток мові я  англійській.

Про податки не забуду.

Гроші - в фонд наш український.

Бо податки –це серйозно,

Гроші підуть на добро:

На зарплати, ліки, школу і на пенсії.

Ось то заживуть тоді  бабусі

І не будуть класти латки.

Куплять собі нові сукні.

Вчасно сплачуйте податки!

                                     Бєлостоцька Дар’я     15 років

            Літнього дня

Одного чудового літнього дня

На природі гуляла маленька сім’я.

У цієї сім’ї був настрій чудовий,

Та ось зіпсувався чомусь він раптово.

Під кущиком зайчик собі сумував,

Андрійко одразу у нього спитав:

-       Що трапилось в тебе, чому ти сумуєш?

Нервові клітини собі цим псуєш….

А зайчик засмучено їм відповів,

Хоч сльози тримати не мав уже сил:

-       Як же мені ось тепер не тужити,

Якщо мені зовсім немає де жити!

У нашому лісі я мав собі дім,

Великий, просторий на заздрість усім.

Нещодавно , одного жахливого дня

Здригнулась від страху, мабуть, вся земля!

Бо хлопці підпиті у лісі гуляли,

Пожежу велику умить влаштували!

Зупинити біду цю ніяк не змогли…

Та ліс від пожежі не вберегли…

Така ось трагедія трапилась в нас,

Тепер я не маю домівки в цей час.

Сім’я, слова оці почувши,

Про все одразу позабувши,

До себе зайчика забрали,

Погодували, покупали.

А потім план у них з’явився:

Щоб ліс скоріше відродився,

Дерев потрібно насаджати

Та їх ретельно доглядати…

Багато часу вже пройшло,

Усе в минуле відійшло.

Прекрасний ліс у нас зростає,

Кожен домівку собі має.

Лисички, мишки, солов’ї

Кажуть: «Спасибі тій сім’ї,

Що від біди їх вберегла

Та домівку всім знайшла».

                                                 Бєлостоцька Дар'я 

Податкова система                       
 

Податкова система – не простий механізм:

Це ніби людський організм,

Для якого вітаміни – наші кошти.

Вони потрібні своєчасно,

Щоб   не залишилися лише кості.

Щоб був сильний імунітет,

Щоб держава не залишилася

З хворобою тет-а-тет,

Щоб всі органи без перебою працювали,

Організм вітамінами постачали.

Бажаю, щоб механізм підтримували вчасно!

Тоді й здоров’я буде класне!

                                                                                           Кириченко Ілона 

Конкурсна робота

Кожна дитина має право на …

          Одного весняного  дня родина Вовка Сіроманця гуляла по лісу. Разом з трьома своїми дітками батьки  бігали по молодій зеленій травичці, дихали свіжим повітрям. Світило лагідне сонечко, всі були задоволені і щасливі не тільки від того, що таким гарним видався день, а й від того, що так гарно всією родиною проводять час. За розвагами не помітили  як і скінчився день.

Додому повертатися не хотілось, але сонечко вже сідало, сутеніло. Шли повільно, насолоджуючись  краєвидом, і раптом почули якісь дивні звуки із заростів, ніби десь поблизу плакала дитина. Мати Вовчиця підійшла поближче до кущів і побачила вовченят, вони були зовсім маленькі, лежали в нірці, двоє мовчали, а двоє по черзі жалібно скавучали.  Батько  Вовк наказав своїм близько не підходити, тому що десь поруч повинні бути батьки цих дітлахів. Але Вовчиця розуміла, що щось тут не так, дивно, адже батьки не можуть на такий довгий час залишити своїх крихіток. Вирішили оглянути все довкола.

         Від того, що побачили, піднялася шерсть на диби: недалеко від вовчої нірки лежало тіло матері, воно було нерухоме. Оглянувши його, зрозуміли, що вовчиця померла, вона була тяжко поранена, мисливська куля зачепила життєвонеобхідні органи. Вовчиця зовсім трохи не добігла до своїх діточок. Але ж повинен бути ще батько.

    -  Я один залишусь, почекаю на нього, можливо і з’явиться, -  сказав Батько Вовк.

   - Ми тебе самого не залишимо, - відповіли всі члени сім’ї. Родина Сіроманців ніколи не залишала на одинці з проблемою  один одного.

Добре, що вовча нора була великою, всі помістилися. Притулили до себе і цінну знахідку, малі, коли трохи зігрілись, то вже перестали  вити.  Вовк Сіроманець збігав по їжу. Теплі та ситі всі діти позасинали. Батьки по черзі вартували, чекали на згубу.

Зранку батько вовченят так і не з’явився. Не з’явився він і  наступного дня. Родині Сіроманців потрібно було повертатися додому, але ж не можна залишати ці сірі беззахисні створіння.

Що робити?  Одностайної відповіді не було. Вовк Сіроманець запропонував віддати малюків до дитячого будинку «Надія».

     - Адже кожна дитина має право на піклування батьків, родичів громади та держави. Інтереси дітей є першочерговими. Так записано в Декларації прав дитини, - промовив батько. – А так як батьків немає, родичів ми не знаємо, тож залишається держава.

         Всім було шкода розлучатися з новими знайомими, тому що між дітьми виникли дружні стосунки та й мати Вовчиця встигла їх полюбити, як рідних.

         В обговоренні цього важливого питання приймали участь вся родина Сіроманців, випадок був непростим, вирішувалася доля не однієї дитини, а чотирьох.

       - Але ж повинен бути вихід з цього скрутного становища, адже кожна дитина має право на дім, сім’ю, - промовила Вовчиця. Її підтримали діти. -  Ми можемо їх забрати до себе, всиновити. Їм буде краще жити з нами, серед люблячих.

Всі чекали на відповідь Вовка, адже він голова родини, тому на нього і лягає велика відповідальність не тільки за своїх трьох дітей, а ще й інших чотирьох. Це відповідальний крок, на який потрібно наважитися і зробити один раз, тому що вороття не буде. Діти – це не іграшка, якою можна побавитися та залишити, викинути, це жива істота, яка потребує догляду, уваги, любові.

Трагедія зближує люблячі серця, отже, Вовк Сіроманець вирішує підтримати ідею  членів родини та залишити вовченят у своїй сім’ї, тому що кожна дитина має право на щасливе, безтурботне дитинство, а хто може це дати як не справжня любляча сім’я.

Робота до конкурсу " Очима дитини  про бюджет України" 

              Здоровий народ – розвинута країна

В одній казковій державі жили - були птахи. Король Орел був задоволений своєю країною,  статками і народом. Кожна пташина родина мала свій будиночок, з усіма вигодами, на рівненьких вуличках  горіли ліхтарі, державні заклади були забезпечені,   мешканці -  здорові й освічені. Щодня лунало пташине щебетання і всі раділи співу солов’я.

Допомагали керувати країною міністри. Кожен міністр займався своєю справою, щомісяця, на засіданні при дворі, доповідали, що у країні все гаразд.  І, справді, все у них було добре до певного часу.

Почали птахи скаржитися на своє здоров’я , лікарні були переповнені, фабрики та заводи  зупинялися, не вистачало робочих крил. Школи, дитячі садки та спортивні  секції  зачинялися на невизначений термін.   До державного бюджету  мало надходило коштів, не вистачало на придбання ліків та утримання хворих у лікарнях, на розрахунок з медпрацівниками.

  Прем’єр-міністр Яструб зібрав своїх помічників для  вирішення цього питання. Але всі  опускали крила, не розуміючи у чому справа.

 Минав час.  Пташина країна поступово занепадала. Вже не горіли ліхтарики, пташки були невеселі, засмучені, хворі. Не лунало  щебетання, а про  солов’їний спів годі вже і мріяти. Знову зібрав Яструб своїх міністрів, але чіткої відповіді так і не почув. Вирішили звернулися за порадою до найстарішої мешканки країни  тітоньки Сови. Сова одразу взялася за справу, але попросила декілька днів на роздуми.

У назначену годину зібралися на нараду, прилетіла і Сова.

-         Що ви нам скажете, яку пораду дасте? – запитав Яструб.

Сова довго не зволікала,  поділилася своїми міркуваннями:

-         Країна наша процвітала, тому що всі мешканці працювали, вчасно отримували заробітну плату та сплачували всі види податків. Тому і бюджет  не страждав, і країна розвивалася.

-         Так є у нас робота, для всіх вистачить! – відповів Яструб. – Але чомусь, наш народ почав масово хворіти, не вистачає на підприємствах  робітників.

-          А як давно ви вкладали кошти в очисні споруди? – запитала Сова.

Міністр з охорони навколишнього середовища Снігур почервонів, не зміг він дати відповіді на це запитання.  Кошти   на очисні споруди були витрачені не за призначенням.

-         Ось, де була відповідь на всі ваші запитання, - промовила тітонька Сова. - Птахи почали хворіти, тому що забруднилося повітря, не вистачає кисню.  А для пташок повітря – це здоров’я, життя. Якщо  народ здоровий, то і країна буде розвиватися.

Подякували за допомогу тітці Сові. І одразу взялися за розв’язання цієї проблеми. В першу чергу з державного бюджету були виділені кошти на  поновлення очисних споруд, але легше зруйнувати, ніж побудувати. Потрібен час. Пташиний народ не втрачає надії, що все в них налагодиться. Що мине трохи часу, і всі одужають,  стануть до роботи. Державний бюджет поповниться коштами.  А головне те, що заживуть вони як і раніше, а то ще й краще.